Der Sonderstab Vorgeschichte im Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg auf dem Territorium der Ukraine, Südrusslands und der Krim in den Jahren 1941 bis 1943

Abstract

Der Sonderstab Vorgeschichte im Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg (ERR) war ab 1941 auch in den im Zuge des Zweiten Weltkrieges von Deutschland besetzten Gebieten der Sowjetunion tätig. Die vorliegende Arbeit untersucht die Arbeit des Sonderstabs auf dem Territorium der Ukraine, Südrusslands und der Krim. Zu den Angehörigen des Sonderstabs zählten neben Prähistorikern, die als Wissenschaftler tätig waren auch technisches Personal, Fotografen und Studenten, die aushilfsweise für kürzere Zeiträume zur Unterstützung in die besetzten Gebiete kamen. Hinzu kamen in zwei relativ kurzen Zeiträumen ungarische Gastwissenschaftler. Der Sonderstab entsandte seine Angehörigen und Beauftragten in verschiedene Städte. Dort haben sie hauptsächlich in archäologischen Museen und Sammlungen gearbeitet, sogenannten „Sicherungen" vorgenommen und Ausstellungen im Sinnen der nationalsozialistischen Ideologie aufgebaut, in der Regel der Truppenbetreuung dienten, d. h. nur Angehörigen der Wehrmachtssoldaten, der SS oder anderen Deutschen zugänglich waren. Dabei wurden bediente sich der Sonderstab i. d. R. auch der Unterstützung einheimischer Kräfte und Museumsmitarbeiter. Darüber hinaus gab es Ausgrabungen rund im Dnjepropetrowsk die von einzelnen Angehörigen des Sonderstabs durchgeführt wurden, hier in der Regel unter Ausnutzung einheimischer Zwangsarbeiter. Mit der Rückeroberung der sowjetischen Gebiete durch die Rote Armee sah sich auch der Sonderstab gezwungen sich zurückzuziehen. Dabei kam es zum umfangreichen Raub von Kunst- und Wissenschaftsobjekten aus den besetzten Gebieten nach Deutschland Die vorliegende Arbeit zeigt das Vorgehen und die Strukturen der Arbeit des Sonderstabs Vorgeschichte in den besetzten Gebieten der Sowjetunion auf. Dabei wird sichtbar, wie mit Angehörigen des Sonderstabs – wohl aus taktischen Erwägungen heraus – auch Stellen innerhalb der nationalsozialistischen Zivilverwaltung, des Reichsministeriums für die besetzten Ostgebiete, systematisch besetzt wurden. Die Analyse der Aktivitäten des Sonderstabs offenbart darüber hinaus exemplarisch die vielschichtige und konkurrierende Verwaltungsstruktur innerhalb des NS-Staates auf mikrohistorischer Ebene. So werden Parallele Strukturen in NS-Partei, Staat und SS sichtbar. Es werden die Netzwerke analysiert und dargestellt, die der Sonderstab dafür schuf und nutzte. Der Sonderstab Vorgeschichte hätte aufgrund der geringen Anzahl der Mitarbeiter und der großen territoriale Ausdehnung der besetzten Gebiete nicht selbstständig den Abtransport von Kulturgütern organisieren und bewältigen können. Er war auf die Strukturen und die Unterstützung des ERR aber auch auf die von Zivilverwaltung und Wehrmacht angewiesen. Besonders zu letzteren beiden mussten die Mitarbeiter des Sonderstabs entweder gute Beziehungen pflegen oder wurden infolge geschickter Stellenbesetzungen selbst Teil dieser Strukturen, was essenziell für das Ergebnis der Raubaktionen war, Sonderstad und ERR vor Ort oft auf Entscheidungen von Entscheidungsträgern aus diesen Dienststellen angewiesen bzw. von diesen abhängig waren.

From 1941 onwards, the Sonderstab Vorgeschichte (Special Staff for Prehistory) in the Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg (ERR) was also active in the territories of the Soviet Union occupied by Germany during the Second World War. This study examines the work of the Special Staff on the territory of Ukraine, southern Russia, and Crimea. Alongside prehistorians working as scientists, the Special Staff included technical personnel, photographers, and students temporarily deployed to the occupied territories to provide support. In addition, the Special Staff deployed its members and representatives — including Hungarian guest scientists for two relatively short periods — to various cities. There they mainly worked in archaeological museums and collections, carried out activities referred to as 'safeguards', and organized exhibitions aligned with National Socialist ideology, which were generally used to support the troops, i.e., were only accessible to Wehrmacht soldiers, the SS, or other Germans. Beyond museum work, the Special Staff also conducted excavations around Dnepropetrovsk, often relying on local forces and museum employees, as well as forced laborers. When the Soviet territories were recaptured by the Red Army, the Special Staff was also forced to withdraw. During their retreat, the Special Staff systematically transferred significant quantities of art and scientific artifacts from the occupied territories to Germany. This study analyses the procedures and organizational structures of the Special Staff for Prehistory) in the occupied Soviet territories. It shows how members of the Special Staff - likely for tactical reasons - were also used to systematically fill positions within the National Socialist civil administration, the Reich Ministry for the Occupied Eastern Territories (Reichsministeriums für die besetzten Ostgebiete). Analyzing the activities of the Special Staff also reveals the multi-layered and competing administrative structure within the Nazi state on a micro-historical level. Parallel structures in the Nazi party, state, and SS become visible. The networks that the Special Staff created and used for this purpose are analyzed and presented. Due to the small number of staff and the large territorial extent of the occupied territories, the Special Staff for Prehistory) could not independently organize the removal of cultural assets. It was dependent on the structures and support of the ERR as well as the civil administration and the Wehrmacht. Particularly with the last two, members of the Special Staff either maintained good relations or secured positions within these structures through skillful appointments, which was essential for the outcome of the raids, as the Special Staff and ERR on the ground were often dependent on decisions made by officials from these departments or were otherwise dependent on them.

Специальный штаб «Древняя и ранняя история» в составе штаба рейхслятера Розенберга (ERR) с 1941 года действовал также на территориях Советского Союза, оккупированных Германией в ходе Второй мировой войны. Настоящая работа исследует деятельность этого специального штаба на территории Украины, юга России и Крыма. К сотрудникам штаба, помимо доисториков, работавших в качестве ученых, относились также технический персонал, фотографы и студенты, которые на короткие сроки направлялись в оккупированные районы для оказания поддержки. Кроме того, в течение двух относительно коротких периодов к работе привлекались венгерские приглашенные ученые.

Специальный штаб направлял своих сотрудников и уполномоченных в различные города. Там они главным образом работали в археологических музеях и коллекциях, осуществляли так называемые «охранные мероприятия» («Sicherungen») и создавали выставки в духе национал-социалистической идеологии, которые, как правило, служили целям «обслуживания войск», то есть были доступны лишь военнослужащим вермахта, СС или другим немцам. При этом специальный штаб, как правило, пользовался поддержкой местных сил и сотрудников музеев. Помимо этого, в районе Днепропетровска отдельные члены штаба проводили раскопки — обычно с использованием местных принудительных рабочих.

С освобождением оккупированных советских территорий Красной армией специальный штаб также был вынужден отступить. При этом имели место масштабные хищения художественных и научных объектов: их вывозили из оккупированных районов в Германию.

Настоящая работа показывает методы и структуры деятельности специального штаба «Древняя и ранняя история» на оккупированных территориях Советского Союза. При этом становится видно, как при участии сотрудников штаба — вероятно, из тактических соображений — систематически занимались должности и внутри национал-социалистической гражданской администрации, и в Рейхсминистерстве по делам оккупированных восточных территорий. Анализ деятельности специального штаба также наглядно раскрывает многоуровневую и конкурирующую административную структуру нацистского государства на микроисторическом уровне. Так становятся заметны параллельные структуры в нацистской партии, государстве и СС.

В работе анализируются и представляются сети, которые специальный штаб для этого создавал и использовал. Ввиду небольшого числа сотрудников и огромной территориальной протяженности оккупированных областей специальный штаб «Предыстория» не мог самостоятельно организовать и осуществить вывоз культурных ценностей. Он зависел от структур и поддержки ERR, а также от гражданской администрации и вермахта. Особенно с последними двумя структурами сотрудникам штаба необходимо было либо поддерживать хорошие отношения, либо — вследствие умелого замещения должностей — самим становиться частью этих структур, что было существенным для результата грабежей. На местах специальный штаб и ERR часто нуждались в решениях ответственных лиц этих ведомств и были от них зависимы.

Зондерштаб «Прадавня та рання історія», що належав до Оперативного штабурейхсляйтера Розенберга (ERR) з 1941 року розпочав свою діяльність на територіях Радянського Союзу, окупованих Німеччиною в часи Другої світової війни. У цій роботі досліджується діяльність зондерштабу на території України, Півдня Росії та Криму. До складу зондерштабу, окрім так званих «праісториків», які працювали як науковці, входили також технічний персонал, фотографи та студенти, що короткостроково перебували на окупованих територіях як допоміжні сили. Крім того, до роботи залучалися й угорські запрошені науковці.

Зондерштаб відряджав своїх співробітників і уповноважених до різних міст з метою роботи в археологічних музеях та колекціях, а також задля реалізації так званих «забезпечувальних заходів» («Sicherungen») до яких належала організація виставок в дусі націонал-соціалістичної ідеології, які, як правило, слугували пропагандистському «обслуговуванню військ», тобто були доступні лише військовослужбовцям вермахту, СС або іншим німцям. При цьому зондерштаб зазвичай мав підтримку місцевих помічників та працівників музеїв. Окрім цього, в околицях Дніпропетровська окремі члени зондерштабу проводили археологічні дослідження, зазвичай, з залученням примусових робітників.

Із вигнанням нацистів з радянських територій Червоною армією зондерштаб був змушений залишити місця своєї попередньої активності. Це супроводжувалось масштабним пограбуванням обʼєктів історичної спадщини, брутальним вилученням творів мистецтва та наукових артефактів, які вивозили з окупованих територій до Німеччини.

Ця робота показує методи та організаційні структури діяльності зондерштабу «Прадавня та рання історія» на окупованих теренах Радянського Союзу. Водночас стає очевидним, як за участю членів зондерштабу — ймовірно з тактичних міркувань — систематично заміщувалися посади також в окупаційній цивільній адміністрації та в Райхсміністерстві у справах окупованих східних територій. Аналіз діяльності зондерштабу, крім того, наочно демонструє багаторівневу й конкурентну адміністративну структуру націонал-соціалістичної держави на мікроісторичному рівні.

Це дослідження описує й аналізує організаційні мережі зондерштабу «Передісторія» на захоплених Німеччиною радянських територіях. Воно показує, що через недостатню кількість співробітників та значну територіальну протяжність окупованих районів зондерштаб не міг самостійно організовувати й здійснювати вивезення культурних цінностей. Він залежав від структур і підтримки ERR, а також від цивільної адміністрації та вермахту. Особливо щодо останніх двох співробітники зондерштабу мусили або підтримувати добрі зв’язки, або — внаслідок заміщення посад — самі ставали частиною цих структур, що було вирішальним для результатів пограбувань, адже на місцях зондерштаб і ERR часто були вимушені покладатися на рішень посадовців цих установ і залежали від них.